Цікаве про Японію

Я часто пишу про життя в Японії, але рідко повертаюсь саме до теми освіти — хоча це, по суті, і є головна тема мого блогу.

Щоб усіх поставити на одну сторінку: зараз я навчаюся на останньму курсі бакалаврату в Kyushu University, а до японської школи я пішла ще з 5 класу.

Тому сьогодні хочу розповісти про найголовніше: чим японська школа найбільше відрізняється від української.

1. Школа тут поділена на 3 етапи

У Японії система виглядає так:

• 6 років — початкова школа
• 3 роки — середня школа
• 3 роки — старша школа

Тобто початкова школа тут не 4 роки, як в Україні, а цілих 6.

Обов’язковими є лише перші 9 років — початкова + середня школа.

Старша школа (аналог наших 10–11 класів) вже не є обов’язковою, але майже всі туди вступають.

А от після старшої школи вже не всі йдуть в університет.

За статистикою, приблизно половина випускників вступає до університетів, а інші обирають коледжі, спеціалізовані професійні школи (専門学校) або одразу починають працювати.

Тобто вступ до університету тут — це не “обов’язковий наступний крок”, а окремий серйозний вибір.

2. Навчальний рік починається не у вересні, а у квітні

Це одна з перших речей, яка мене дуже здивувала.

У Японії навчальний рік триває з квітня до березня.

Тобто тут немає нашого звичного “1 вересня”.

Саме квітень вважається початком нового етапу життя: нова школа, нова робота, новий курс в університеті.

І це дуже відчувається по всій країні — саме тому квітень тут навіть важливіший за календарний Новий рік.

Між навчальними роками канікули дуже короткі — приблизно тиждень.

Літні канікули теж значно коротші: приблизно місяць, майже весь серпень.

3. Старша школа = вступні іспити

Після 9 класу просто “перейти” в старшу школу не можна.

Потрібно складати вступні іспити.

І саме тоді починається серйозна конкуренція.

Я ходила до державної початкової та середньої школи, а от у старшу вступала вже через іспити.

У Японії є дуже важливий показник школи — 偏差値 (hensachi / хенсачі).

Це умовний “рейтинг складності вступу”.

50 — це середній рівень.
60–70 — вже дуже сильні школи.
40–30 — слабші.

Я подавалася в досить сильну державну школу, але не вступила.

Зате вступила до приватної старшої школи — вона була слабша за ту, куди я хотіла спочатку.

Тоді це здавалося поразкою.

Але саме там я дуже багато працювала — і зрештою вступила до університету, куди справді хотіла.

Тому інколи важливіше не те, куди ти потрапив одразу, а що ти робиш далі.

4. Державні й приватні школи

Школи тут також діляться на:

• 公立（こうりつ / kōritsu）— державні
• 私立（しりつ / shiritsu）— приватні
• 国立（こくりつ / kokuritsu）— національні

У моєму випадку:

початкова + середня школа — державні
старша школа — приватна

І це теж дуже поширений шлях.

---

Мені здається, саме через цю систему японські школярі дуже рано звикають до відповідальності й конкуренції.

Іноді навіть занадто рано.

Але про те, як виглядає сам навчальний день, форма, прибирання класів, шкільні обіди та клуби після уроків — це вже окрема історія 🙂