Цікаве про Японію

Правдива Японія очима українки. Цікаве — щочетверга.

Публікації

  • Оцінки в Україні та Японії: що мене здивувало

    Коли я навчалася в Україні, у школі була 12-бальна система оцінювання. Я навчалася там тільки до 5 класу, тому мені дуже цікаво, як це зараз відчувається для учнів: чи зручно, чи справедливо, чи змінилося щось за останні роки?

    А ще я чула від бабусі, що раніше в Україні була 5-бальна система. Тобто навіть в межах однієї країни система оцінювання змінювалася з часом.

    У Японії мій досвід був зовсім інший. Тут з початкової школи і аж до університету дуже часто використовують 100-бальну систему: від 0 до 100 балів. Наприклад, контрольна робота може оцінюватися не просто як “добре” чи “погано”, а дуже конкретно: 83 бали, 67 балів, 45 балів тощо.

    У початковій школі, однак, часто використовують не бали, а символи: кружечок, подвійний кружечок або трикутник. Подвійний кружечок означає дуже добре, кружечок — нормально, а трикутник — що треба ще попрацювати.

    Ще одне цікаве поняття в Японії — 赤点 / akaten, тобто “червоний бал”. Це означає дуже низький бал, який вважається провалом(в старшій школі це 25 і нижче, в університеті це 60 і нижче) . Якщо студент отримує akaten декілька разів, йому може знадобитися перездати предмет. У деяких випадках це навіть може вплинути на перехід на наступний рік.

    Мене також здивувало, що в Японії майже немає такого, як в Україні: коли тебе викликають до дошки, ти розв’язуєш завдання перед класом, і за це одразу ставлять оцінку. Принаймні в моєму японському досвіді такого не було жодного разу. Основні оцінки зазвичай формуються через контрольні, тести, домашні завдання, активність або фінальні роботи.

    знайшла фотку зі справжнього іспиту в університеті 🫣

    І ще про щоденник. В Україні щоденник часто асоціюється з оцінками. А в Японії щоденник є переважно в початковій школі, і туди не ставлять оцінки. Діти записують, які уроки будуть завтра, що треба принести, які є оголошення від вчителя. У середній та старшій школі такого щоденника вже зазвичай немає. Учні самі запам’ятовують свої результати, а наприкінці семестру отримують табель з оцінками.

    Мені здається, що через систему оцінювання дуже добре видно різницю між шкільними культурами. В Україні оцінка часто була частиною щоденного уроку, а в Японії більше значення мають тести, підсумкові результати і загальна успішність за семестр.

    А як зараз в Україні?
    У вас у школі була 12-бальна система чи ще 5-бальна? І чи ставили вам оцінки в щоденник? Дуже цікаво дізнатися ваш досвід!

  • Чому японці так добре стоять у чергах?

    Одна з речей, яка часто дивує іноземців у Японії, — це черги.

    На автобусній зупинці, перед входом у потяг, біля ресторану, на касі, перед ескалатором, на фестивалі чи навіть під час очікування ліфта — японці майже завжди стають у рівну, акуратну чергу. Іноді це виглядає настільки впорядковано, що хочеться просто зупинитися й подивитися: люди стоять тихо, спокійно, не штовхаються, не намагаються пройти вперед, не створюють хаосу.

    У нас теж існують черги, але вони часто живуть своїм окремим життям: хтось “тільки спитати”, хтось “я тут стояла”, хтось просувається вперед непомітно, а хтось мусить охороняти своє місце поглядом. У Японії ж черга часто виглядає як невидима домовленість між усіма: кожен знає своє місце, і ніхто не ставить під сумнів сам принцип очікування.

    Але чому так?

    Мені здається, одна з головних причин у тому, що японців привчають до цього з самого дитинства.

    Я не ходила в дитячий садок у Японії, але навчаюся тут з початкової школи й добре пам’ятаю, наскільки часто нам потрібно було ставати в ряд. У школі це відбувалося постійно: коли ми переходили з класу в інше місце, коли збиралися на загальношкільні збори, під час спортивного свята, перед шкільним обідом, під час евакуаційних тренувань чи будь-якої ситуації, де було багато дітей.

    Діти з раннього віку вчаться, що коли група людей рухається або чекає, потрібно не бігти першим, не штовхатися, не випереджати інших, а стати в чергу й чекати своєї черги. І це повторюється не один раз, а щодня, роками. Початкова школа, середня школа, старша школа — ця звичка поступово стає майже автоматичною.

    Тому, коли японці дорослішають, черга для них уже не є чимось, що потрібно спеціально пояснювати. Це просто “нормальний спосіб поводитися”, коли поруч є інші люди.

    Але справа не тільки у школі.

    У Японії дуже сильна культура поваги до інших. Часто можна почути ідею, що не варто завдавати незручностей людям навколо. Японською це називають 迷惑をかけない (meiwaku wo kakenai) — не створювати проблем іншим. Порушити чергу означає не просто “пройти швидше”. Це означає поставити себе вище за інших, забрати чуже місце, зруйнувати порядок, який допомагає всім чекати спокійно.

    Черга — це маленька форма поваги.

    Коли ти стаєш у кінець черги, ти ніби мовчки визнаєш: “Ці люди прийшли раніше за мене, тому я почекаю”. І в цьому є дуже проста, але важлива справедливість.

    Ще один важливий аспект — соціальний тиск. У Японії люди часто не скажуть тобі прямо, що ти зробив щось неправильно. Але якщо хтось раптом спробує пройти вперед без черги, усі навколо це помітять. Можливо, ніхто не буде кричати чи сваритися, але сама атмосфера стане дуже незручною. А в японському суспільстві бути людиною, яка порушує порядок і змушує інших почуватися некомфортно, — це доволі сильний стримувальний фактор.

    Також дуже важливо, що сама інфраструктура в Японії допомагає людям дотримуватися черги.

    На станціях часто є розмітка на підлозі: де саме стануть двері потяга, в якому напрямку має формуватися черга, де потрібно чекати, а де залишити простір для тих, хто виходить. У магазинах є спеціальні лінії біля кас. На автобусних зупинках іноді теж позначено місце очікування. Тобто порядок підтримується не тільки культурою, а й фізичним простором.

    Людині не потрібно щоразу думати: “А де мені стати?”
    Система вже підказує: “Стань тут”.

    І це дуже японське поєднання: виховання, соціальна норма й добре продумана організація простору.

    Черга на автобус до університету сьогодні зранку

    Звичайно, Японія не ідеальна, і японці не є якимись “ідеальними людьми”, які завжди поводяться правильно. Але в питаннях повсякденного порядку тут справді багато речей доведено до рівня звички. І саме тому звичайна черга на автобусній зупинці може так багато розповісти про японське суспільство.

    Бо черга — це не тільки про те, хто стоїть першим, а хто останнім.

    Це про довіру до правил.
    Про повагу до інших.
    Про звичку жити поруч із великою кількістю людей так, щоб не створювати хаосу.
    І, можливо, саме тому японські черги іноді виглядають не просто впорядковано, а майже красиво.

  • Вступні іспити в Японії: чому після школи діти йдуть… ще в одну школу

    Минулого разу я писала про структуру японської школи, а сьогодні — про те, без чого цю систему взагалі неможливо зрозуміти: вступні іспити.

    І так, у Японії іспити можуть починатися буквально з дитячого садка.

    Особливо якщо мова йде про приватні або національні школи.

    Саме туди багато хто хоче потрапити, тому конкуренція там дуже серйозна.

    Якщо не складаєш іспити — йдеш у школу “по району”

    Державна початкова та середня школа зазвичай визначається просто за місцем проживання.

    Тобто ти не “обираєш” школу — ти йдеш туди, до якого району належить твій дім.

    Іноді можна спробувати потрапити в іншу державну школу, але це вже через окремі системи або навіть лотереї, а не через іспити.

    А от приватні (私立) та національні (国立) школи — це вже зовсім інша історія.

    Туди потрібно складати вступні іспити.

    І це стосується не тільки старшої школи — а навіть початкової.

    Просто добре вчитися у звичайній школі — недостатньо

    Ось тут для багатьох іноземців починається шок.

    Рівень вступних іспитів дуже часто не співпадає з тим, що проходять у звичайній школі.

    Тобто навіть якщо ти навчаєшся “на відмінно”, цього може бути недостатньо.

    Шкільна програма — це одне.

    А екзамени на вступ — зовсім інше.

    Саме тому в Японії існує окрема система підготовки.

    塾（じゅく / juku）— “друга школа” після школи

    Juku (джуку) — це, по суті, вечірня школа для підготовки до вступних іспитів.

    В Україні найближче порівняння — це репетитори.

    Але тут репетитор теж існує, просто він дуже дорогий, і не всі можуть собі це дозволити.

    А juku — це масова система.

    Туди ходять майже всі, хто реально хоче вступити в хорошу школу або університет.

    Після звичайної школи діти не йдуть додому відпочивати.

    Вони йдуть у juku.

    І сидять там до 10–11 вечора.

    Щодня.

    Звичайна школа — це про життя, juku — це про виживання

    Це звучить жорстко, але часто саме так і відчувається.

    У звичайній школі є клуби, шкільне життя, спорт, друзі.

    А juku — це вже чиста конкуренція.

    Там можуть відкрито вивішувати рейтинги учнів:
    хто на якому місці,
    хто перший,
    хто останній.

    Постійні тести.
    Постійне порівняння.
    Постійний тиск.

    І для багатьох дітей це буквально “або вступиш, або ні”.

    Тому вільного часу у школярів майже немає

    Часто в Україні є уявлення:
    школа закінчилась — і діти гуляють.

    У Японії, якщо дитина готується до вступу, після школи вона йде не гуляти, а в juku.

    І так роками.

    Звичайно, є й ті, хто не планує вступати до сильних шкіл або університетів — вони можуть працювати після уроків, мати більше вільного часу, і це теж нормально.

    Але якщо є ціль вступити — система дуже жорстка.

    Я теж ходила в juku.

    І це окрема велика історія:
    яка саме,
    скільки це коштує,
    як проходять заняття,
    які там викладачі,
    і чому іноді це більше схоже на марафон на виживання, ніж на звичайне навчання…

    Про це — в наступному пості 🙂

  • Як влаштована школа в Японії? Мій досвід з 5 класу

    Я часто пишу про життя в Японії, але рідко повертаюсь саме до теми освіти — хоча це, по суті, і є головна тема мого блогу.

    Щоб усіх поставити на одну сторінку: зараз я навчаюся на останньму курсі бакалаврату в Kyushu University, а до японської школи я пішла ще з 5 класу.

    Тому сьогодні хочу розповісти про найголовніше: чим японська школа найбільше відрізняється від української.

    1. Школа тут поділена на 3 етапи

    У Японії система виглядає так:

    • 6 років — початкова школа
    • 3 роки — середня школа
    • 3 роки — старша школа

    Тобто початкова школа тут не 4 роки, як в Україні, а цілих 6.

    Обов’язковими є лише перші 9 років — початкова + середня школа.

    Старша школа (аналог наших 10–11 класів) вже не є обов’язковою, але майже всі туди вступають.

    А от після старшої школи вже не всі йдуть в університет.

    За статистикою, приблизно половина випускників вступає до університетів, а інші обирають коледжі, спеціалізовані професійні школи (専門学校) або одразу починають працювати.

    Тобто вступ до університету тут — це не “обов’язковий наступний крок”, а окремий серйозний вибір.

    2. Навчальний рік починається не у вересні, а у квітні

    Вступна церемонія в старшій школі (майже як наше 1 вересня)

    Це одна з перших речей, яка мене дуже здивувала.

    У Японії навчальний рік триває з квітня до березня.

    Тобто тут немає нашого звичного “1 вересня”.

    Саме квітень вважається початком нового етапу життя: нова школа, нова робота, новий курс в університеті.

    І це дуже відчувається по всій країні — саме тому квітень тут навіть важливіший за календарний Новий рік.

    Між навчальними роками канікули дуже короткі — приблизно тиждень.

    Літні канікули теж значно коротші: приблизно місяць, майже весь серпень.

    3. Старша школа = вступні іспити

    Після 9 класу просто “перейти” в старшу школу не можна.

    Потрібно складати вступні іспити.

    І саме тоді починається серйозна конкуренція.

    Я ходила до державної початкової та середньої школи, а от у старшу вступала вже через іспити.

    У Японії є дуже важливий показник школи — 偏差値 (hensachi / хенсачі).

    Це умовний “рейтинг складності вступу”.

    50 — це середній рівень.
    60–70 — вже дуже сильні школи.
    40–30 — слабші.

    Я подавалася в досить сильну державну школу, але не вступила.

    Зате вступила до приватної старшої школи — вона була слабша за ту, куди я хотіла спочатку.

    Тоді це здавалося поразкою.

    Але саме там я дуже багато працювала — і зрештою вступила до університету, куди справді хотіла.

    Тому інколи важливіше не те, куди ти потрапив одразу, а що ти робиш далі.

    4. Державні й приватні школи

    Школи тут також діляться на:

    • 公立（こうりつ / kōritsu）— державні
    • 私立（しりつ / shiritsu）— приватні
    • 国立（こくりつ / kokuritsu）— національні

    У моєму випадку:

    початкова + середня школа — державні
    старша школа — приватна

    І це теж дуже поширений шлях.

    Мені здається, саме через цю систему японські школярі дуже рано звикають до відповідальності й конкуренції.

    Іноді навіть занадто рано.

    Але про те, як виглядає сам навчальний день, форма, прибирання класів, шкільні обіди та клуби після уроків — це вже окрема історія 🙂

  • Культурний шок: Бамбук… як їжа? 😳

    Цього разу я трохи запізнилась з блогом… але не написати не могла… (знаю, що бабуся чекає)

    Тема, до речі, дуже неочікувана.

    Я зайшла в магазин — і побачила ось це 👇

    І в мене була одна думка:
    люди, ви серйозно це їсте??

    Це — бамбук.
    Точніше, його молоді пагони, японською たけのこ (takenoko).

    І так — його реально їдять.

    Зараз якраз сезон, тому він з’являється всюди: в супермаркетах, на ринках, навіть у готових стравах. Це щось типу нашої спаржі чи молодої картоплі — короткий період, коли всі намагаються встигнути наїстись.

    На смак це… складно описати.
    Не як дерево 😄
    Швидше щось між картоплею, грибами і чимось дуже свіжим. Трохи хрустке, але м’яке.

    Його не їдять сирим — спочатку відварюють (часто з рисовими висівками), щоб прибрати гіркоту, а потім вже готують.

    Найчастіше:
    — додають у рис (たけのこご飯)
    — кладуть у місо-суп
    — тушкують з овочами
    — або просто їдять як гарнір

    І от ти просто заходиш у магазин — а там лежить… бамбук.
    І всі навколо ставляться до цього абсолютно спокійно.

    А для мене, навіть після 12 років в Японії — маленький культурний шок 😄

  • Новий рік, але не той, про який ви думаєте

    У Японії новий рік починається не в січні.

    Точніше, формально — так. Але насправді відчуття “нового початку” тут приходить у квітні. Це називають 新年度 (шін-нен-до) — новий навчальний і робочий рік.

    Саме зараз усе починається заново:
    нові університети, нові роботи, нові міста, нові люди.

    В університеті, перші дні — це просто натовпи.
    Усюди студенти, які ще нікого не знають.
    Хтось розгублений, хтось надто серйозний, хтось уже намагається з кимось заговорити.

    (На фото наш університет декілька днів тому)

    І ти стоїш серед цього всього і розумієш — тут у кожного щось починається.

    Також цікаво що це все відбувається під сакурою. (третє фото)

    Вона цвіте дуже недовго.
    І саме в цей короткий момент країна ніби синхронно переживає “початок”.

    Японці називають цей час 出会いと別れの季節 — сезон зустрічей і прощань.

    Хтось переїхав.
    Хтось закінчив навчання.
    Хтось починає щось нове.

    І все це змішується в одному відчутті — трохи сумно, трохи хвилююче, але дуже живо.

  • Сакура в Японії

    Кілька днів тому сакури іще майже не було, а сьогодні я зловила себе на думці, що вона вже майже відцвітає 🌸

    Якось дивно – ти ніби тільки почав помічати цю красу, а вона вже зникає….

    Сакура декілька днів тому
    Сакура сьогодні (майже теж саме місце)

    Сакура квітне дуже недовго — буквально кілька днів.

    І ти не можеш відкласти “на потім”.

    Тут люди справді зупиняються. Сідають під деревами, просто дивляться, проводять час разом.

    Не тому, що це якась подія.

    А тому що цей момент швидко зникне.

    І, мабуть, саме в цьому суть — помічати красу, поки вона є, і жити життя не потім, а зараз.

    А коли починає квітнути сакура в Україні?

  • Я сіла в таксі… і мені подарували камінь 🪨

    Я дуже рідко користуюсь таксі в Японії. Але кілька днів тому таки сіла — просто тому що не могла більше чекати автобус і поспішала на зустріч. І тут сталося дещо неочікуване.

    Спочатку все було як завжди:
    водій почав розмову про пробки, мовляв зараз такий час — автобус можна чекати дуже довго.
    Потім — про 花粉.

    До речі, 花粉 (кафун) — це пилок рослин.
    А 花粉症 (кафуншьо) — це алергія на нього, яка в Японії дуже поширена навесні.
    Я йому поспівчувала, бо він якраз від цього страждає.

    Ми ще трохи поговорили… і тут раптом він питає:

    — Ти любиш каміння?

    Я трохи розгубилась, але сказала: “так” 😅
    (хоча взагалі не розуміла, до чого це)

    І тут він дістає з передньої панелі… чорний камінь розміром з долоню.
    Разом із спеціальним папером для полірування каміння (石磨き — тобто шліфування/полірування каменю)
    і каже:

    — 磨いて (попробуй відполірувати)

    І я… просто сиджу в таксі і полірую камінь 😳🪨

    Поки я це робила, він почав розповідати його історію.

    Це, каже, скам’яніле дерево, якому сотні мільйонів років.
    Колись, коли Японія відокремлювалася від материка, частина територій опинилася під водою, і такі речі збереглися.
    Цей камінь він сам знайшов у морі біля префектури Ямаґучі.

    Я запитала, чи він звідти — і так, виявилось, що це його рідне місце.
    Він дуже захоплюється камінням.

    І тут він ще розповів одну абсолютно неймовірну історію:
    як колись віз із Таїланду рідкісний камінь, але його не хотіли пропускати через митницю — через податки.
    І тоді прямо в аеропорту йому зробили в камені отвір діамантом, щоб провести його як “інший предмет” 😳

    Я сиділа і думала:
    що взагалі відбувається…

    А коли ми приїхали, він раптом каже:

    — Я дарую тобі цей камінь.

    Я спочатку навіть не зрозуміла.
    А потім, коли дійшло… стало дуже тепло.

    І от так звичайна поїздка на таксі перетворилась на щось зовсім несподіване.

    Коли ти просто живеш свій день —
    а потім раптом сидиш у таксі і поліруєш камінь, якому сотні мільйонів років.

    Таке зі мною трапляється нечасто.
    Але саме через такі моменти ця країна іноді відкривається зовсім інакше.

    Як вийшла з таксі, відразу сфотографувала камінь. (Доречі тепер він живе у мене на полиці)

  • Нічний феррі в Японії: мій перший досвід 阪九フェリー

    Сьогодні (10 лютого 2026) я вперше за всі роки в Японії скористалась нічним феррі — і, чесно кажучи, була приємно здивована.

    Я пливла з 門司港 до 神戸 на феррі компанії 阪九フェリー.
    І це був не туристичний досвід у звичному сенсі, а дуже місцевий.

    Феррі як транспорт для японців

    Перше, що мене вразило:
    на кораблі практично не було іноземців. Усі пасажири — японці. Причому здебільшого літні люди або сім’ї з дітьми.

    І тут я раптом зрозуміла:
    феррі в Японії — це не «екзотика», а звичайний спосіб пересування. Як нічний поїзд. Тільки на воді.

    Ще один сюрприз — ціна.
    Феррі дешевший за будь-який готель. І при цьому він не просто дає тобі нічліг — він перевозить тебе в інше місто.

    Чи хитає корабель?

    Коротка відповідь: майже ні.

    Рух дуже стабільний, настільки, що я майже не відчувала, що знаходжусь на воді. Якби не ілюмінатори — можна було б забути, що це корабель.

    Всередині — цілий маленький світ

    Феррі має 7 поверхів.
    Кабіни для пасажирів розташовані на 5–7 поверхах, а між ними — справжня інфраструктура:

    • ресторан / їдальня
    • магазин із сувенірами
    • онсен (ванна)
    • окремий powder room
    • кімнати для дітей
    • ігрові автомати
    • масажні крісла
    • караоке

    Квім цього на кожному поверсі, просто в коридорах, стоїть багато диванів, де люди відпочивають, читають або просто сидять.

    Архітектура теж запам’ятовується — центральний простір, «дірка» посередині корабля, і все побудовано колом навколо неї. Дуже продумано й красиво.

    Умови проживання: найдешевше, але комфортно

    Я обрала найдешевший варіант з усіх можливих.
    За відчуттями — схоже на hostel, але з японським рівнем комфорту.

    Моя кімната була на 8 жінок: 4 однакові двоярусні спальні місця в одній кімнаті.
    Всередині — тільки жінки, тож було спокійно й безпечно.

    Попри мінімалізм, усе необхідне було чисто, тихо, зручно спати.

    Інші типи кімнат

    На кораблі є й інші варіанти:

    • одномісні кімнати — з ліжком, піжамою-юкатою, чайником, телевізором, власною раковиною та рушником. Фактично, як звичайний готель
    • преміум-рівень — кімнати як у дорогих готелях, з великими вікнами.

    (Фотографії кіминат взяті з вебсайту)

    Хоча чесно кажучи, феррі вирушає о 18:40, коли вже темно, і прибуває о 7:10, коли ще темно.
    Тож я не впевнена, що ті великі вікна справді мають багато практичної користі 🙂

    Ресторан на феррі: як японська їдальня

    Формат ресторану дуже простий: буфет у японському стилі.

    Трохи нагадує українську «Пузату хату»:
    ти береш піднос, обираєш страви сам або кажеш персоналу, що покласти, а платиш наприкінці.
    Можна розрахуватися і готівкою, і карткою.

    Асортимент — величезний, особливо риба та морепродукти: сирі, смажені, варені, у бульйоні.

    Моя вечеря (≈ 2 000 єн)

    Зліва направо на підносі:

    • салат з куркою, окрою та помідором у японському даші
    • маленька сушена рибка
    • місо-суп
    • смажена саба (скумбрія)
    • просто гаряча вода (напої бескоштовні)
    • сирий восьминіг

    Просто, ситно й дуже по-японськи.

    сніданок (~1 700 єн)

    Сніданок теж був повноцінний:
    риба, суп, яйце, фрукти, кава — усе, що потрібно перед висадкою.

    Скільки це коштує — і чому це вигідно

    • моя кімната: 7 200 єн
    • вечеря: ~2 000 єн
    • сніданок: ~1 700 єн

    Для порівняння:
    звичайний готель без їжі в цьому ж регіоні коштував би мінімум 10 000 єн.

    А тут — ліжко, вечеря, сніданок і переїзд між містами.

    Ранок і висадка

    Я лягла спати рано — близько 20:30. Зв’язок на кораблі не дуже, тож це вийшов майже natural digital detox.

    Прокинулась близько 6:00, зайшла в powder room, поснідала — і вже о 7:10 почалась висадка.

    Черга була велика, але організована. Усе спокійно, без метушні.

    Висновок

    Нічний феррі в Японії — це не про розваги.
    Це про зручність, спокій і практичність.

    Для мене це стало відкриттям:
    інший ритм подорожей, інший погляд на відстані — і дуже японський спосіб рухатись країною.

    Якщо колись будете в Японії й захочете спробувати щось не туристичне, але дуже автентичне — раджу хоча б раз обрати феррі.

    Вебсайт феррі яким я користалась – https://www.han9f.co.jp/reserve/

  • 🇯🇵 UNIQLO — Японський бренд, який носить вся країна

    Коли живеш в Японії, дуже швидко помічаєш одну річ: майже кожен другий одягнений в UNIQLO. Це не просто бренд — це частина повсякденного життя тут.

    Незалежно від того, студент ти чи бізнесмен, мати чи пенсіонер — базові футболки, светри, куртки, термобілизна HeatTech чи джинси часто саме з UNIQLO.

    У Японії бренд UNIQLO часто називають 「国民の服」 — буквально «одяг громадян» або «національний одяг».
    Це не офіційний слоган, а поняття, яке з’явилося в суспільстві — його навіть аналізують соціологи.

    Що означає «国民服» у випадку UNIQLO?

    UNIQLO позиціонує себе як бренд 「くらしを良くする服」 —одяг, який робить життя комфортнішим.

    Це речі:

    • прості
    • функціональні
    • якісні
    • доступні за ціною

    І саме тому вони стали повсякденним вибором для мільйонів людей, незалежно від доходу, віку чи професії. Навіть ті, хто має високі доходи, частіше обирають саме базові речі цього бренду ніж дорогі модні бренди.

    Трохи цифр, щоб зрозуміти масштаб

    • ≈ 800 магазинів у Японії
    • понад 2 500 магазинів у світі
    • бренд працює більш ніж у 25 країнах

    У Японії UNIQLO носять і студенти, і офісні працівники, і керівники компаній.
    Тут цілком нормально бачити людину з високим доходом повнісю вдягненим у UNIQLO.

    Як це бачить засновник бренду

    Засновник Fast Retailing 柳井 正 (Янаї Тадаші) називає концепцію UNIQLO словом LifeWear — одяг для життя.

    「服に個性があるのではなく、着る人に個性がある」
    Не в одязі є індивідуальність — вона в людині.

    「私たちの服は、着る人の価値観から作られる」
    Наш одяг створюється не з бачення дизайнера, а з цінностей того, хто його носить.

    UNIQLO в Японії — це зовсім не fast fashion. Це бренд, який змінив уявлення про те, навіщо нам одяг.

    Питання до читачів

    Чи цікаві вам такі пости? Про повсякденне життя ー що носять, чим корисуються, харчуються звичайні люди тут.
    Також, чи є в україні щось подібне японському UNIQLO? Одяг який носять дуже багато людей.

    Буду вдячна вашому відгуку!