Точніше, формально — так. Але насправді відчуття “нового початку” тут приходить у квітні. Це називають 新年度 (шін-нен-до) — новий навчальний і робочий рік.
Саме зараз усе починається заново: нові університети, нові роботи, нові міста, нові люди.
В університеті, перші дні — це просто натовпи. Усюди студенти, які ще нікого не знають. Хтось розгублений, хтось надто серйозний, хтось уже намагається з кимось заговорити.
(На фото наш університет декілька днів тому)
І ти стоїш серед цього всього і розумієш — тут у кожного щось починається.
Також цікаво що це все відбувається під сакурою. (третє фото)
Вона цвіте дуже недовго. І саме в цей короткий момент країна ніби синхронно переживає “початок”.
Японці називають цей час 出会いと別れの季節 — сезон зустрічей і прощань.
Хтось переїхав. Хтось закінчив навчання. Хтось починає щось нове.
І все це змішується в одному відчутті — трохи сумно, трохи хвилююче, але дуже живо.
Я дуже рідко користуюсь таксі в Японії. Але кілька днів тому таки сіла — просто тому що не могла більше чекати автобус і поспішала на зустріч. І тут сталося дещо неочікуване.
Спочатку все було як завжди: водій почав розмову про пробки, мовляв зараз такий час — автобус можна чекати дуже довго. Потім — про 花粉.
До речі, 花粉 (кафун) — це пилок рослин. А 花粉症 (кафуншьо) — це алергія на нього, яка в Японії дуже поширена навесні. Я йому поспівчувала, бо він якраз від цього страждає.
Ми ще трохи поговорили… і тут раптом він питає:
— Ти любиш каміння?
Я трохи розгубилась, але сказала: “так” 😅 (хоча взагалі не розуміла, до чого це)
І тут він дістає з передньої панелі… чорний камінь розміром з долоню. Разом із спеціальним папером для полірування каміння (石磨き — тобто шліфування/полірування каменю) і каже:
— 磨いて (попробуй відполірувати)
І я… просто сиджу в таксі і полірую камінь 😳🪨
Поки я це робила, він почав розповідати його історію.
Це, каже, скам’яніле дерево, якому сотні мільйонів років. Колись, коли Японія відокремлювалася від материка, частина територій опинилася під водою, і такі речі збереглися. Цей камінь він сам знайшов у морі біля префектури Ямаґучі.
Я запитала, чи він звідти — і так, виявилось, що це його рідне місце. Він дуже захоплюється камінням.
І тут він ще розповів одну абсолютно неймовірну історію: як колись віз із Таїланду рідкісний камінь, але його не хотіли пропускати через митницю — через податки. І тоді прямо в аеропорту йому зробили в камені отвір діамантом, щоб провести його як “інший предмет” 😳
Я сиділа і думала: що взагалі відбувається…
А коли ми приїхали, він раптом каже:
— Я дарую тобі цей камінь.
Я спочатку навіть не зрозуміла. А потім, коли дійшло… стало дуже тепло.
І от так звичайна поїздка на таксі перетворилась на щось зовсім несподіване.
Коли ти просто живеш свій день — а потім раптом сидиш у таксі і поліруєш камінь, якому сотні мільйонів років.
Таке зі мною трапляється нечасто. Але саме через такі моменти ця країна іноді відкривається зовсім інакше.
Як вийшла з таксі, відразу сфотографувала камінь. (Доречі тепер він живе у мене на полиці)
Хоча чесно кажучи, феррі вирушає о 18:40, коли вже темно, і прибуває о 7:10, коли ще темно. Тож я не впевнена, що ті великі вікна справді мають багато практичної користі 🙂
Ресторан на феррі: як японська їдальня
Формат ресторану дуже простий: буфет у японському стилі.
Трохи нагадує українську «Пузату хату»: ти береш піднос, обираєш страви сам або кажеш персоналу, що покласти, а платиш наприкінці. Можна розрахуватися і готівкою, і карткою.
Асортимент — величезний, особливо риба та морепродукти: сирі, смажені, варені, у бульйоні.
Моя вечеря (≈ 2 000 єн)
Зліва направо на підносі:
салат з куркою, окрою та помідором у японському даші
маленька сушена рибка
місо-суп
смажена саба (скумбрія)
просто гаряча вода (напої бескоштовні)
сирий восьминіг
Просто, ситно й дуже по-японськи.
сніданок (~1 700 єн)
Сніданок теж був повноцінний: риба, суп, яйце, фрукти, кава — усе, що потрібно перед висадкою.
Скільки це коштує — і чому це вигідно
моя кімната: 7 200 єн
вечеря: ~2 000 єн
сніданок: ~1 700 єн
Для порівняння: звичайний готель без їжі в цьому ж регіоні коштував би мінімум 10 000 єн.
А тут — ліжко, вечеря, сніданок і переїзд між містами.
Ранок і висадка
Я лягла спати рано — близько 20:30. Зв’язок на кораблі не дуже, тож це вийшов майже natural digital detox.
Прокинулась близько 6:00, зайшла в powder room, поснідала — і вже о 7:10 почалась висадка.
Черга була велика, але організована. Усе спокійно, без метушні.
Висновок
Нічний феррі в Японії — це не про розваги. Це про зручність, спокій і практичність.
Для мене це стало відкриттям: інший ритм подорожей, інший погляд на відстані — і дуже японський спосіб рухатись країною.
Якщо колись будете в Японії й захочете спробувати щось не туристичне, але дуже автентичне — раджу хоча б раз обрати феррі.
Коли живеш в Японії, дуже швидко помічаєш одну річ: майже кожен другий одягнений в UNIQLO. Це не просто бренд — це частина повсякденного життя тут.
Незалежно від того, студент ти чи бізнесмен, мати чи пенсіонер — базові футболки, светри, куртки, термобілизна HeatTech чи джинси часто саме з UNIQLO.
У Японії бренд UNIQLO часто називають 「国民の服」 — буквально «одяг громадян» або «національний одяг». Це не офіційний слоган, а поняття, яке з’явилося в суспільстві — його навіть аналізують соціологи.
Що означає «国民服» у випадку UNIQLO?
UNIQLO позиціонує себе як бренд 「くらしを良くする服」 —одяг, який робить життя комфортнішим.
Це речі:
прості
функціональні
якісні
доступні за ціною
І саме тому вони стали повсякденним вибором для мільйонів людей, незалежно від доходу, віку чи професії. Навіть ті, хто має високі доходи, частіше обирають саме базові речі цього бренду ніж дорогі модні бренди.
Трохи цифр, щоб зрозуміти масштаб
≈ 800 магазинів у Японії
понад 2 500 магазинів у світі
бренд працює більш ніж у 25 країнах
У Японії UNIQLO носять і студенти, і офісні працівники, і керівники компаній. Тут цілком нормально бачити людину з високим доходом повнісю вдягненим у UNIQLO.
Як це бачить засновник бренду
Засновник Fast Retailing 柳井 正 (Янаї Тадаші) називає концепцію UNIQLO словом LifeWear — одяг для життя.
「服に個性があるのではなく、着る人に個性がある」 Не в одязі є індивідуальність — вона в людині.
「私たちの服は、着る人の価値観から作られる」 Наш одяг створюється не з бачення дизайнера, а з цінностей того, хто його носить.
UNIQLO в Японії — це зовсім не fast fashion. Це бренд, який змінив уявлення про те, навіщо нам одяг.
Питання до читачів
Чи цікаві вам такі пости? Про повсякденне життя ー що носять, чим корисуються, харчуються звичайні люди тут. Також, чи є в україні щось подібне японському UNIQLO? Одяг який носять дуже багато людей.
В Україні багато хто звик купувати продукти на ринках — це частина щоденного життя, звична й зрозуміла. У Японії ринки теж існують, але радше як епізодичне явище: у вихідні, в туристичних районах або в окремих місцях із довгою історією.
У повсякденному житті більшість японців купує продукти в супермаркетах. Саме вони формують те, як виглядає щоденна їжа, покупки після роботи і навіть уявлення про «нормальну» порцію.
Японський супермаркет ский є майже будь де. Як Українське “Сільпо”
Тому цього тижня хочу просто показати, як виглядає звичайний японський супермаркет — без порівнянь «краще/гірше», а як невелике спостереження зсередини. Для мене це вже буденність, але багато речей у такому магазині досі здаються цікавими, якщо дивитися з українського досвіду.
Овочі — невеликими кількостями
Перше, що помічає людина з України: багато овочів продаються не на вагу, а поштучно.
Наприклад, не «кілограм огірків», а «один огірок», «один перець», «одна цибулина»
Це пов’язано з тим, що багато людей живуть самі або готують на один-два прийоми їжі. Кухні часто невеликі, зберігати великі запаси продуктів не прийнято, тож купують рівно стільки, скільки потрібно на зараз.
Полиця з довгою цибулею та іними овочами
Морепродукти — важлива частина асортименту
М’ясна секція зазвичай мінімальна. Базові 3 види м’яса – курка, свинина, яловичина (курка найдешевша, яловичина найдорожча) М’ясо тут вважається дорогим продуктом і не всі можуть собі таке дозволити.
А от секція з рибою та морепродуктами в японських супермаркетах зазвичай дуже велика. Це логічно для країни, оточеної океаном, але є ще одна деталь, на яку варто звернути увагу.
Більшість риби — свіжа, виловлена того ж дня або напередодні. Заморожена риба трапляється значно рідше, ніж у європейських супермаркетах.
Продають рибу в різних формах: цілу, філе, нарізку для сашимі, готові набори для домашніх страв. Видно, що це не «екзотичний продукт», а щоденна їжа.
Молочні продукти: вибір обмежений
Молочна секція в японських магазинах зазвичай невелика. Причина не у відсутності попиту, а в регуляціях: у Японії не можна продавати сире молоко — лише пастеризоване або ультрапастеризоване.
Через це вибір молочних продуктів досить вузький. Зазвичай є тільки звичайне молоко та кілька видів йогурту.
Продуктів, звичних для України — сметани, ряжанки, кефіру — тут взагалі немає. Це просто інша харчова традиція, до якої з часом звикаєш, хоча спочатку вона дивує.
Соєві продукти — навпаки, у великій кількості
Натомість дуже велика частина супермаркету відведена продуктам із сої. Тофу, натто, соєве молоко, окара, різні похідні продукти — усе це займає цілі полиці.
Соя тут не сприймається як «замінник» чогось, а як повноцінна частина кухні. І, що важливо, вона справді смачна — не через моду, а через якість і звичку з дитинства.
Фрукти — дорогі й часто вже порізані
Фрукти в Японії коштують дорого, особливо якщо порівнювати з Україною. Тому їх часто продають невеликими порціями — вже порізаними, у маленьких коробочках «на один раз».
Такі набори купують як перекус або десерт. Це знову ж таки про ритм життя: швидко, зручно, без надлишків.
Полиця з фруктами в латочках
Готова їжа як частина щоденного побуту
Окрема велика тема — готові страви. Бенто, салати, сашимі, рисові страви, супи — усе це продається щодня й у великій кількості.
Ближче до вечора на готову їжу часто роблять знижки, і для багатьох людей це звичний варіант вечері після роботи. Не як «фастфуд», а як нормальна щоденна їжа.
Полиця з готовими обідами
Кілька слів наприкінці
Японський супермаркет добре показує, як організоване повсякденне життя: невеликі порції, мінімум зберігання, багато готових рішень. Це не краще й не гірше за українську систему — просто інакше.
Через такі дрібні деталі іноді краще розумієш країну, ніж через гучні культурні символи.
英彦山 (Хікосан) — це не просто гора. Це священне місце, де здавна поєднувалися синтоїзм і буддизм. Колись це був один із 3 найважливіших центрів 修験道 (шюґендо) — аскетичної гірської практики, де ченці тренували тіло й дух, проходячи суворі маршрути в горах.
Після відвідування храму мені подарували 英彦山がらがら (ґара-ґара).
英彦山がらがら — оберіг із 1300-річною історією
Коли мені подарували 英彦山がらがら, я вирішила дізнатися, що це за річ насправді. Виявилось, що це не просто сувенір, а оберіг із дуже давньою історією, яку зберігають і передають донині.
За поясненням від NHK, 英彦山がらがら (хікосан ґара-ґара) —цет оберіг у формі глиняний дзвіночока, який із давніх часів виготовляють біля підніжжя гори 英彦山 (Хікосан).
Нині його:
вішають біля входу в дім — як захист від злих сил (魔よけ)
у селах закопують біля полів, у місцях подачі води — як оберіг від шкідників
Коли він рухається, чути характерний звук ґара-ґара. Вважається, що цей звук:
відганяє 鬼 (оні)
не пускає злих духів і нещастя та очищає простір дому
Кольори, теж мають значення
がらがら роблять із простої необпаленої глини,але розфарбовують двома кольорами:
синій — символ води
бордовий — символ сонця
Тобто в одному маленькому дзвіночку поєднані дві основи життя.
ґара-ґара повісила біля свого вікна
Український павук і японське ґара-ґара
І тут у мене виникла дуже тепла асоціація.
В Україні ми вішаємо павука — солом’яну прикрасу, яка:
захищає дім
приносить добробут
впорядковує простір
У Японії — ґара-ґара, в Україні — павук,
але ідеї дуже схожі. Мені дуже подобається ця тиха схожість між культурами, які здаються такими далекими.
Тепер цей がらがら висить у мене біля вікна і захищає мою квартиру 😆
Щозими я бачу в японських магазинах дивні пакети з сухими бобами. Вони з’являються масово, ніби за розкладом — а я все відкладала “колись розберуся”.
Цього року я нарешті вирішила розібратися. Виявилося, що це не просто квасоля, а підготовка до 節分 (сетсубун).
Що означає 節分?
Слово 節分 буквально пишеться як “сезон” (節) + “поділити” (分). Тобто це подія, яка символічно розділяє сезони.
У сучасній Японії під “сетсубуном” зазвичай мають на увазі день перед 立春 (рісшюн) — початком весни. Звучить романтично — “початок весни”, але якщо ви були в Японії в лютому, то знаєте: це ще той мороз 🙂
Цікаво, що дата трохи змінюється щороку. У 2026 році це буде 3 лютого.
Чому “початок весни” так рано?
Тому що це прив’язано не до “погоди”, а до традиційної системи календаря (24 сезонні точки року). У старі часи календар і відчуття сезонів не збігалися з нашим сучасним “січень-лютий = зима”, тому для японської традиції важлива саме точка переходу, а не температура за вікном.
Як святкують: вигнати “оні”, запросити “фуку”
Головна дія сетсубуну вдома — 豆まき (маме-макі), “розкидання бобів”.
Беруть смажені соєві боби (часто їх продають готовими в супермаркеті) і кидають, повторюючи фразу:
鬼は外！福は内！ “Оні (чорт)— геть! Щастя — в дім!”
Тут 鬼 (оні) — це символ всього поганого: хвороб, невдач, тривог, усього, що хочеться залишити позаду. А 福 (фуку) — це добро, удача, благословення.
Звучить дуже просто — але по суті це ритуал, який каже:
“Я усвідомлюю, що є хаос і зло. І я свідомо обираю: хай воно буде не в моєму домі”.
І ось тут я подумала: хіба це не дуже схоже на наші зимові обряди?
Чому мені це нагадало Маланку
У Маланці теж є дивна суміш смішного й серйозного:
маски й персонажі,
шум і “перевернутий світ”,
відчуття переходу,
і те саме бажання — пережити темний період і зайти в новий з чистого листа.
Тільки в Японії “страшним персонажем” стає оні(чорт), а “зброєю” проти нього —… боби.
Ехомакі: суші-рол, який треба з’їсти мовчки
Окремий сучасний символ сетсубуну — 恵方巻 (ехомакі): товстий рол, який їдять цілим, не розрізаючи, і мовчки, поки не доїси.
Ще одна умова: треба дивитися в “щасливий напрям року” (恵方). У 2026 році ним називають 南南東 (південь-південний схід).
Мовчати кілька хвилин з величезним ролом — це звучить комічно, але це теж про концентрацію: поки ти їси — ти “тримаєш” бажання і не розпорошуєшся.
До речі, ехомакі став популярним по всій Японії відносно недавно і навіть викликав дискусії про харчові втрати, коли магазини робили занадто багато ролів “на один день”. Зараз часто переходять на передзамовлення.
“柊鰯”: колюче листя + голова сардини, щоб не зайшло зло
А ще є дуже кінематографічна традиція: 柊鰯 (хіїраґі-іваші) — гілка колючого гостролиста (柊) і голова печеної сардини (鰯), яку вішають біля входу, щоб “оні не зайшов”.
Мені це нагадує наші “обереги” — різні, залежно від регіону, але з тією ж ідеєю: поріг дому — це межа, яку треба захистити.
На цьому тижні в мене — перший блог-пост у 2026 році. Хоч 1/1 цього року теж припав на четвер, я вирішила почати саме 8 січня. На святах зазвичай бракує і часу, і сил — і на писання, і на читання блогів. Тож я добре відпочила й тепер готова знову писати щотижня у новому році.
Хочу привітати вас із Новим роком і трохи розповісти, як я його зустріла.
Новий рік по-японськи
Зустріла я його… по-японськи.
31 грудня тут нічого особливого не відбувається: без гучних вечірок і феєрверків. Я навіть лягла спати, як зазвичай, близько 21:00. А от 1 січня — це вже зовсім інша історія.
Ми пішли в гості до японських знайомих, щоб разом відсвяткувати Новий рік. І святкують його тут насамперед через їжу — традиційне おせち料理 (осечі-рьорі).
Я додала кілька фото, щоб було зрозуміліше, як це виглядає, а далі спробую пояснити, що таке осечі простими словами.
Що таке おせち料理 (осечі-рьорі)
Осечі — це традиційна новорічна їжа Японії, яку подають у спеціальних багатоярусних коробках 重箱 (джюубако). Усередині — багато маленьких страв, і кожна з них має символічне значення: побажання здоров’я, достатку, довгого життя, успіху в навчанні, щасливого майбутнього.
Чому цю їжу готують заздалегідь
Традиційно в Японії з 1 по 3 січня намагалися не користуватися вогнем для приготування їжі. Ці дні вважалися часом відпочинку — і для людей, і для богів, яких зустрічають на початку року.
Саме тому осечі готували за кілька днів до Нового року: так, щоб у перші дні січня нічого не потрібно було готувати.
Сьогодні багато людей і далі дотримуються цієї ідеї, але готувати все з нуля вже майже ніхто не встигає. Тому осечі часто замовляють готовим — у ресторанах або спеціалізованих магазинах.
Символіка страв (кілька прикладів)
黒豆 (куро-маме) — солодкі чорна квасоля → здоров’я та працьовитість (щоб працювати до того що шкіра стане чорна як квасоля)
海老 (ебі) — креветки → довге життя (вигнута спина, як у літньої людини)
数の子 (казуноко) — ікра оселедця → багато дітей, продовження роду
栗きんとん (курі-кінтон) — каштанове пюре золотого кольору → багатство та фінансовий достаток
伊達巻 (датемакі) — солодкий омлет → знання, освіта, успіх у навчанні (на вигояд як загорнутий папер)
れんこん (ренкон) — корінь лотоса → «прозоре майбутнє», без перешкод (через дірочки в корені)
Навіть те, як усе складено в коробках, має значення: шари символізують «накопичення» щастя. А інколи один ярус залишають порожнім — для благословення богів.
初詣 — перший візит до храму
Після святкового обіду ми пішли до храму на 初詣 (хацумоуде) — перший візит до синтоїстського храму або буддистського святилища в новому році.
Люди приходять:
подякувати за минулий рік,
попросити здоров’я, миру й удачі,
купити амулети або витягнути папірець із передбаченням.
Це дуже спокійний, зосереджений момент — без поспіху, але з відчуттям початку чогось нового.
Цей Новий рік для мене вийшов тихим і дуже «японським». Без гучних святкувань, але з сенсами, традиціями й часом, проведеним разом.
З Новим роком вас 💛 Нехай 2026 принесе здоров’я, ясне майбутнє і трохи більше спокою — усім нам.
22 грудня в Північній півкулі — найдовша ніч і найкоротший день року. У Японії цей день називають 冬至（とうじ, tōji） — зимове сонцестояння.
Це не лише астрономічна дата: в японській культурі (ще з періоду Едо) існували сезонні звичаї, пов’язані з 冬至. Чесно кажучи, зараз це вже не те, що роблять “усі” — але традиція добре відома, і її можна помітити хоча б у супермаркетах: перед 冬至 на полицях з’являються гарбузи й юзу.
Полиця в супермаркеті з гарбузом і юзу
Дві традиції 冬至: гарбуз і ванна з юзу
Про гарбуз тут говорять часто: мовляв, у цей день його їли, щоб підтримати сили в холодний сезон.
Традиційна страва з гарбуза та бобів яку готують та сонцестояння.
Але мене найбільше вразила інша традиція — 柚子湯（ゆずゆ）, ванна з юзу.
Юзу (柚子) — це японський цитрус. Якщо коротко: він схожий на маленький горбкуватий лимон (інколи жовтий, інколи зелений), але запах у нього зовсім інший — дуже насичений, ароматний, ніби суміш лимона, мандарина і ще чогось “японського”, що складно описати словами.
В Україні я юзу майже не бачила, тому для мене це було відкриття. У Японії юзу використовують у кухні (соуси, понзу, десерти), але взимку він асоціюється ще й із теплом і турботою про здоров’я.
Мій перший досвід ванни з юзу
Цього року я вперше в житті теж прийняла ванну з юзу. Мені подарували юзу знайомі японці, і розповіли про традицію прийняття ванни із ним.
І в той момент я подумала: “О, це ж ідеальний шанс прожити традицію не як турист, а по-справжньому”.
Я наповнила ванну, поклала юзу у воду — запах одразу заповнив ванну кімнату. Він не різкий, не “парфумерний”, а дуже природний — теплий, цитрусовий, такий, що буквально перемикає голову в режим “спокій”.
Юзу в ванній
І ось що мене здивувало: це відчувалося не просто як “ванна з фруктом”. Це був момент, коли ти раптом розумієш, як у Японії з простих речей роблять ритуал сезону: зупинитися, зігрітися, відчути аромат зими — і ніби подумки підвести риску під “найтемнішим днем”, після якого світла стає більше.
Цей пост — не з мораллю і не з порадами. Просто невелика замальовка про одну японську традицію, яку я випадково відкрила для себе цієї зими 🙂
Цікаве про Японію 