Цікаве про Японію

На цьому тижні в мене — перший блог-пост у 2026 році.
Хоч 1/1 цього року теж припав на четвер, я вирішила почати саме 8 січня. На святах зазвичай бракує і часу, і сил — і на писання, і на читання блогів. Тож я добре відпочила й тепер готова знову писати щотижня у новому році.

Хочу привітати вас із Новим роком і трохи розповісти, як я його зустріла.

---

Новий рік по-японськи

Зустріла я його… по-японськи.

31 грудня тут нічого особливого не відбувається: без гучних вечірок і феєрверків. Я навіть лягла спати, як зазвичай, близько 21:00.
А от 1 січня — це вже зовсім інша історія.

Ми пішли в гості до японських знайомих, щоб разом відсвяткувати Новий рік. І святкують його тут насамперед через їжу — традиційне おせち料理 (осечі-рьорі).

Я додала кілька фото, щоб було зрозуміліше, як це виглядає, а далі спробую пояснити, що таке осечі простими словами.

Що таке おせち料理 (осечі-рьорі)

Осечі — це традиційна новорічна їжа Японії, яку подають у спеціальних багатоярусних коробках 重箱 (джюубако).
Усередині — багато маленьких страв, і кожна з них має символічне значення: побажання здоров’я, достатку, довгого життя, успіху в навчанні, щасливого майбутнього.

---

Чому цю їжу готують заздалегідь

Традиційно в Японії з 1 по 3 січня намагалися не користуватися вогнем для приготування їжі.
Ці дні вважалися часом відпочинку — і для людей, і для богів, яких зустрічають на початку року.

Саме тому осечі готували за кілька днів до Нового року: так, щоб у перші дні січня нічого не потрібно було готувати.

Сьогодні багато людей і далі дотримуються цієї ідеї, але готувати все з нуля вже майже ніхто не встигає. Тому осечі часто замовляють готовим — у ресторанах або спеціалізованих магазинах.

---

Символіка страв (кілька прикладів)

• 黒豆 (куро-маме) — солодкі чорна квасоля
  → здоров’я та працьовитість (щоб працювати до того що шкіра стане чорна як квасоля)
• 海老 (ебі) — креветки
  → довге життя (вигнута спина, як у літньої людини)
• 数の子 (казуноко) — ікра оселедця
  → багато дітей, продовження роду
• 栗きんとん (курі-кінтон) — каштанове пюре золотого кольору
  → багатство та фінансовий достаток
• 伊達巻 (датемакі) — солодкий омлет
  → знання, освіта, успіх у навчанні (на вигояд як загорнутий папер)
• れんこん (ренкон) — корінь лотоса
  → «прозоре майбутнє», без перешкод (через дірочки в корені)

Навіть те, як усе складено в коробках, має значення: шари символізують «накопичення» щастя. А інколи один ярус залишають порожнім — для благословення богів.

---

初詣 — перший візит до храму

Після святкового обіду ми пішли до храму на 初詣 (хацумоуде) — перший візит до синтоїстського храму або буддистського святилища в новому році.

Люди приходять:

• подякувати за минулий рік,
• попросити здоров’я, миру й удачі,
• купити амулети або витягнути папірець із передбаченням.

Це дуже спокійний, зосереджений момент — без поспіху, але з відчуттям початку чогось нового.

---

Цей Новий рік для мене вийшов тихим і дуже «японським».
Без гучних святкувань, але з сенсами, традиціями й часом, проведеним разом.

З Новим роком вас 💛
Нехай 2026 принесе здоров’я, ясне майбутнє і трохи більше спокою — усім нам.

Середина грудня в Японії — особливий час.
Саме зараз тут починається сезон 忘年会 (боуненкай) — вечерь і зустрічей, які для українців можуть здатися дуже дивними.

Бо це не свято.
І не просто застілля.
І навіть не зовсім «корпоратив».

Що таке 忘年会 насправді?

Якщо буквально перекласти слово 忘年会, воно означає щось на кшталт
«зустріч, щоб забути рік».

Японський словник пояснює це так:
忘年会 —その年の苦労を忘れるために、年末に催す宴会^（1）（広辞苑）
忘年会 — це зібрання наприкінці року, щоб забути всі труднощі та важкі моменти, які цей рік приніс, і з чистою головою увійти в новий.

У багатьох мовах немає точного перекладу цього слова.
Бо сама ідея — зібратися не для святкування, а для «відпускання» — дуже нетипова.

Це не просто «випити разом»

Так, сьогодні 忘年会 часто виглядає як звичайна вечеря або випивка з колегами чи друзями.
Але історично це було зовсім не про алкоголь.

Первинний сенс — поставити крапку:

• відпустити втому
• залишити позаду неприємні події
• очиститися емоційно перед новим роком

Швидше ритуал, ніж вечірка.

Звідки взялася ця традиція?

Найдавніше коріння 忘年会 веде до Камакурського періоду (XII–XIV ст.).

Тоді японські самураї жили в постійній війні. Для них кінець року був моментом, коли:

• вони вижили
• рік завершився
• можна «очиститися» від страху і спогадів

Вони збиралися разом, пили саке, говорили — і символічно «змивали» важкий рік.

Пізніше, у період Муромачі, до цього додалася аристократична традиція ренґа — поетичних зустрічей. Там люди не лише їли й пили, а й разом творили — вірші, думки, сенси.

А вже в епоху Едо ця ідея стала масовою:

Купці, ремісники, прості міські мешканці — Усі збиралися, щоб подякувати одне одному за рік і підтримати стосунки.

Чому 忘年会 — унікальне японське явище?

На заході (Європа, Америка) кінець року — це:

• Різдво
• святкування
• підбиття підсумків
• досягнення, результати, плани

А 忘年会 — не про успіх. І навіть не про «святкування».

Це про:

• визнання втоми
• прийняття того, що рік міг бути важким
• дозвіл собі не тягнути все далі

Японці, дозволяють собі зустріч без конкретної цілі — просто щоб бути разом і «закрити» рік.

Для чого 忘年会 в сучасній Японії?

Сьогодні 忘年会 — це:

• спосіб зняти напругу між начальником і підлеглими
• момент, коли дозволено говорити трохи відвертіше
• нагадування, що команда — це не лише робота

У японських компаніях командна згуртованість — одна з ключових цінностей.
І 忘年会 — один зі способів її підтримати.

Чому ця ідея мені здається важливою

Мені здається, що для українців ця традиція може бути дуже близькою — особливо зараз.

Бо інколи:

• рік був надто важким
• не все вдалося
• не все хочеться згадувати

І, можливо, не завжди потрібно святкувати.
Іноді достатньо просто:

• зібратися
• поговорити
• відпустити

Саме це і є 忘年会.

Кілька днів тому північ Японії — префектури Аоморі та Хоккайдо — сколихнув потужний землетрус.

Хоч я живу доволі далеко від епіцентру, у квартирі все одно хиталися книжкові полиці. Це тривало всього кілька секунд, але цього достатньо, щоб згадати: у Японії земля нагадує про себе часто й дуже несподівано.

Для більшості українців землетрус — це рідкісна й дуже страшна подія. У Японії ж поштовхи трапляються так часто, що місцеві люди можуть навіть не помітити те, від чого в іноземців схоплюється серце.

Я навіть намагалася знайти аналогію… і попереджаю одразу, що вона дуже невдала, але чомусь саме вона пробивається в голову: це трохи як повітряні тривоги в Україні. Не кожна тривога викликає паніку — тоді як стороння людина була б налякана кожного разу. Так само й землетруси в Японії: іноземці реагують гостро, а японці звикли й інколи забувають, що це взагалі небезпечно.

Саме така «звичність» змусила країну створити одну з найсильніших систем захисту від землетрусів. Сьогодні хочу поділитися кількома речами, які українці зазвичай не знають про них.

---

Що сталося в Аоморі та Хоккайдо — і чому це важливо саме нам

На початку грудня на півночі Японії стався потужний землетрус магнітудою 7.5. Його відчули навіть у далеких регіонах, включно з Токіо, і це був один із сильніших землетрусів цього року.

Але головне — те, як країна зреагувала.
За лічені хвилини:

• запрацювали системи попередження,
• місцева влада дала чіткі інструкції,
• громадяни знали, куди йти і що робити,
• інфраструктура витримала навантаження.

Попри потужність землетрусу, життя в Японії не зупинилося.

І саме це — важлива частина уроку, який Україна може взяти для себе.

---

Регулярні тренування в школах — дисципліна з дитинства

У Японії безпека — це не просто інструкція, яку видають один раз. Це навичка, яку формують ще в дитинстві.

У школах проводять 避難訓練 (хі́нан-кунрен) — тренування евакуації.
У моїй школі вони відбувалися раз на місяць.

Дітей вчать:

• як ховатися під парту,
• як захищати голову,
• куди бігти після сигналу,
• як виходити з будівлі без штовханини,
• як збиратися у визначені місця.

І найважливіше — як не панікувати.

Звучить дрібницею, але саме така регулярність створює те, що я називаю “японським спокоєм”.
Коли щось стається, люди не вигадують на місці, що робити — вони просто повторюють те, що тренували десятки разів.

Це ще один урок для України:
щоб суспільство було готове, тренування мають бути не формальні, а регулярні й звичні — як частина життя.

---

Культура взаємодопомоги — і технології, які її підтримують

Після землетрусу японці діють майже автоматично: перевіряють сусідів, відкривають школи як евакуаційні центри, допомагають літнім людям. Це частина культури — ніхто не залишається сам.

І техніка тут теж відіграє свою роль.
У месенджері LINE, яким користуються майже 100% японців, під час великих землетрусів з’являється спеціальна функція 「安全確認」(перевірка безпеки).

Одним натисканням кнопки можна повідомити всім своїм контактам:

• “я у безпеці”,
• “потребую допомоги”,
• або поділитися своєю локацією.

Це неймовірно простий, але надзвичайно ефективний інструмент.
Він зменшує паніку, скорочує кількість запитань, дозволяє швидко організувати допомогу — і показує, як навіть месенджер стає частиною національної системи безпеки.

---

Висновок

Землетруси в Японії нікуди не зникнуть — як і будь-які інші ризики в житті.
Але японський підхід показує: навіть із постійною небезпекою можна жити спокійно, якщо суспільство знає правила, тренується й підтримує одне одного.

І мені здається, у цьому є важливий урок і для України:
системність і взаємодопомога роблять країну сильнішою, навіть у найважчі часи.

Чесно кажучи, цього тижня я зовсім не мала часу писати блог — університет, сесія, проєкти… усе навалилося одночасно.

Але сьогодні особливий день, і я просто не могла нічого не написати.

У моєї бабусі — день народження 💛

привітала бабусю зранку, і вона відповіла мені так, як це може зробити тільки українська бабуся — жартома поскаржилася, що час летить надто швидко, і що дні народження трапляються частіше, ніж їй би хотілося.

Тобто знову: «ой, ще один рік додався… можна було б і рідше!»

Мені здається, багато дорослих так кажуть, правда ж? 🙂

І тут я подумала що може бути цікаво написати про те, що в Японії день народження — зовсім не така подія, як у нас.

А як було в традиційній Японії?

■ 1. У давній Японії взагалі не святкували дні народження

Так, це не жарт.

До XX століття більшість японців:

• не вважали день народження особливим днем,
• не отримували подарунків,
• і взагалі не «відзначали» особисту дату.

Чому?

Бо існувала зовсім інша система віку.

■ 2. Японці раніше “старішали” всі разом — у Новий рік

Це називається 数え年（кадзое-доші） — «рахований вік».
Людина вважалася однорічною вже при народженні, а наступного Нового року всім одразу “додавався” ще один рік.

Тому логічно: якщо вік не залежав від дня народження — то не було сенсу його святкувати.

■ 3. Звідки взялася “європейська” традиція святкувати дні народження?

Лише з приходом християнства та західної культури у Японії (переважно після Мейджі, ХІХ століття) почали з’являтися:

• персональні дні народження
• торти з свічками
• подарунки

---

Тобто, хоча зараз японці теж святкують дні народження, у традиційній культурі вони не були головною подією.
Колись в Японії не відзначали кожен рік життя, тому особливими ставали саме ті моменти, коли людина досягала визначного віку.

Саме «довголіття» — головне сімейне свято

В Японії існує старовинна традиція особливих свят для людей, які досягли певного віку.
Їх називають «ювілеї довголіття» (長寿の祝い — тьоджю-но-івай).

Це не просто день народження — це момент, коли сім’я збирається разом,
дякує людині за прожиті роки та бажає ще більше здоров’я і щастя.

Ось головні японські ювілеї:

Головні довголітні свята Японії

60 років — 還暦（канрéкі）

• Означає «повернення календаря» — цикл зодіаку повністю завершується.
• Людину вітають у червоному одязі, бо червоний символізує «нове народження».
• Це як другий старт життя!

70 років — 古希（кокі）

• назва з китайського рядка: «Жити до 70 — рідкість».

77 років — 喜寿（кіджю）

• ієрогліф «喜» у скорописі виглядає як «77».

80 років — 傘寿（санжю）

• скорочена форма «傘» схожа на «80».

88 років — 米寿（бейджю）

• ієрогліф «米» складається з «八十八».

90 років — 卒寿（сотсужю）

• скоропис «卒» нагадує «90».

99 років — 白寿（хаку-джю）

• «сто» мінус одна риска = «білий».

100 років — 百寿（хяку-джю）

• велика та рідкісна подія
• колір — рожевий або червоно-білий

Мені дуже подобається японське ставлення до віку

Бо воно не про «ой, ще один рік».

Воно про шлях, досвід, мудрість і вдячність за кожен прожитий рік.

Тож сьогодні, у день народження моєї бабусі (якій виповнилось 65 років, до речі!),

я хочу, щоб вона не думала: «хай би це святкування траплялось раз на три роки»,

а навпаки: щоб кожен рік був приводом для радості, любові і святкування.

Японська традиція святкувати довголіття нагадує: кожен рік — це дар.
І нам теж варто дозволяти собі більше тепла, радості й родинних зустрічей.

Бабусю, з днем народження!

Бабусю, з днем народження!
Нехай кожен новий рік приносить тобі світло, радість і спокій, а ми завжди будемо поруч, щоб робити ці моменти ще теплішими 💛

Коли я зустрічаю нових переселенців, то дуже часто чую:
«Мені важко з місцевою їжею, вона незвична, не подобається».

Так, частково це правда. Але мені здається, що за цим стоїть щось глибше, ніж просто незвичний смак. Я довго про це думала і, здається, знайшла відповідь — завдяки власному досвіду і… урокам у японській початковій школі.

Їжа — це не лише смак. Це емоційний зв’язок

Пригадайте маленьких дітей: вони майже завжди відмовляються від нової їжі. Їх потрібно привчати іноді роками. Чому? Бо поки не сформується позитивний досвід, теплі спогади чи емоційний зв’язок — мозок не готовий приймати нове.

З переселенцями працює те саме.
І смак тут — лише частина історії.

Мій перший досвід: 3-й клас, Японія, і повна відмова від… всього

Коли я вперше приїхала до Японії у третьому класі на три тижні, я не їла майже нічого з японської кухні. Навіть у японському ресторані я примудрилася знайти в меню… сосиски з макаронами.
Категорично відмовлялася пробувати будь-що нове.

Коли я пішла до японської школи, ситуація повторилася. В японських школах є обов’язкові шкільні обіди — 給食 (кюющоку). Щодня нове меню, майже завжди традиційна японська їжа.
Спочатку я майже все відсовувала.

Вчителі швидко зрозуміли, що тиском тут нічого не доб’єшся 🙂

Момент, коли все змінилося

Перелом відбувся несподівано.
Коли я почала розуміти японську мову, на перервах я чула, як діти обговорювали їжу:

— «Ти бачила, що сьогодні на обід? Я не можу дочекатися!»
— «Це ж так смачно!»

І в мене виникло просте, але дієве відчуття:
цікавість.

«Що там такого смачного, про що всі говорять?»

У цей момент формується позитивна асоціація: ти чекаєш їжу, очікування приємне — і коли нарешті пробуєш, смак сприймається зовсім інакше.
І так непомітно я почала їсти все з задоволенням.

Візуальні підказки теж працюють

На першому поверсі школи щодня виставляли одну порцію обіду — щоб діти могли заздалегідь побачити, що сьогодні подають.
А на початку місяця роздавали меню з поясненнями, чому ця їжа корисна.
І знаєте що? Діти це справді читають 🙂

Поступово їжа перестає бути «незнайомою». Вона стає очікуваною.

Геніальний урок у 1-му класі: повний цикл життя їжі

У всіх японських початкових школах є обов’язковий предмет:
діти проходять шлях їжі від насінини — до тарілки.

У нас в школі діти вирощували зелені боби (グリーンピース):
• садили
• поливали
• доглядали
• збирали
• чистили
• передавали на кухню

А наступного дня на обід — рис з зеленими бобами, вирощеними власними руками.

Це формує не просто знайомство зі смаком.
Це формує емоційний зв’язок, гордість, теплі спогади.

Історія про натто — і про силу асоціацій

У нашій сім’ї ніхто не купував натто — ферментовані японські боби.
Їх не любили за текстуру, і я виросла з думкою, що натто — це щось огидне.

Але в університеті мій друг одного разу сказав, що дуже їх любить. Тут же я побачила відео про користь натто.
І — увага — одразу сформувалося кілька позитивних асоціацій.

Наступного разу в магазині натто вже лежали у моєму кошику.

Перший смак був дивний.
Але позитивні очікування були такими сильними, що мозок сказав:
«Мабуть, це смачно».

І з кожним разом мені справді почало подобатися. Зараз я обожнюю натто.

Мій висновок: полюби не сам смак — а спогад про нього

Я називаю це так:
Спочатку полюби асоціацію — а вже потім смак.

У дітей це відбувається природно завдяки школі.
Але що робити дорослим?

Як дорослим звикати до нової їжі? Мій рецепт

Тиск не працює.
Воля «треба звикнути» теж не дуже.

Працює інше:

✔️ 1. Створювати позитивний контекст

Подивитися відео про користь страви. Почитати історію. Почути, що хтось захоплюється цією їжею.

✔️ 2. Підглянути, як це готують

У мене спрацьовує чарівно: коли бачиш процес — їжа стає «знайомою».

✔️ 3. Взяти участь у зборі чи приготуванні

Це те саме, що роблять японські школярі. Коли ви вклали свій час, свої руки — смак сприймається інакше.

✔️ 4. Створити власні позитивні спогади

Їсти нову страву у приємній компанії, в особливий день — і це стає «опорою».

Наостанок

Адаптація до нової їжі — це не про смак.
Це про почуття безпеки, знайомості, тепла і позитиву.

Коли ми створюємо правильний контекст і асоціації — мозок відкривається. І нова їжа стає не «чужою», а «моєю».

Можливо, варто час від часу давати собі шанс створити такі спогади 🙂