Цікаве про Японію

Коли я зустрічаю нових переселенців, то дуже часто чую:
«Мені важко з місцевою їжею, вона незвична, не подобається».

Так, частково це правда. Але мені здається, що за цим стоїть щось глибше, ніж просто незвичний смак. Я довго про це думала і, здається, знайшла відповідь — завдяки власному досвіду і… урокам у японській початковій школі.

Їжа — це не лише смак. Це емоційний зв’язок

Пригадайте маленьких дітей: вони майже завжди відмовляються від нової їжі. Їх потрібно привчати іноді роками. Чому? Бо поки не сформується позитивний досвід, теплі спогади чи емоційний зв’язок — мозок не готовий приймати нове.

З переселенцями працює те саме.
І смак тут — лише частина історії.

Мій перший досвід: 3-й клас, Японія, і повна відмова від… всього

Коли я вперше приїхала до Японії у третьому класі на три тижні, я не їла майже нічого з японської кухні. Навіть у японському ресторані я примудрилася знайти в меню… сосиски з макаронами.
Категорично відмовлялася пробувати будь-що нове.

Коли я пішла до японської школи, ситуація повторилася. В японських школах є обов’язкові шкільні обіди — 給食 (кюющоку). Щодня нове меню, майже завжди традиційна японська їжа.
Спочатку я майже все відсовувала.

Вчителі швидко зрозуміли, що тиском тут нічого не доб’єшся 🙂

Момент, коли все змінилося

Перелом відбувся несподівано.
Коли я почала розуміти японську мову, на перервах я чула, як діти обговорювали їжу:

— «Ти бачила, що сьогодні на обід? Я не можу дочекатися!»
— «Це ж так смачно!»

І в мене виникло просте, але дієве відчуття:
цікавість.

«Що там такого смачного, про що всі говорять?»

У цей момент формується позитивна асоціація: ти чекаєш їжу, очікування приємне — і коли нарешті пробуєш, смак сприймається зовсім інакше.
І так непомітно я почала їсти все з задоволенням.

Візуальні підказки теж працюють

На першому поверсі школи щодня виставляли одну порцію обіду — щоб діти могли заздалегідь побачити, що сьогодні подають.
А на початку місяця роздавали меню з поясненнями, чому ця їжа корисна.
І знаєте що? Діти це справді читають 🙂

Поступово їжа перестає бути «незнайомою». Вона стає очікуваною.

Геніальний урок у 1-му класі: повний цикл життя їжі

У всіх японських початкових школах є обов’язковий предмет:
діти проходять шлях їжі від насінини — до тарілки.

У нас в школі діти вирощували зелені боби (グリーンピース):
• садили
• поливали
• доглядали
• збирали
• чистили
• передавали на кухню

А наступного дня на обід — рис з зеленими бобами, вирощеними власними руками.

Це формує не просто знайомство зі смаком.
Це формує емоційний зв’язок, гордість, теплі спогади.

Історія про натто — і про силу асоціацій

У нашій сім’ї ніхто не купував натто — ферментовані японські боби.
Їх не любили за текстуру, і я виросла з думкою, що натто — це щось огидне.

Але в університеті мій друг одного разу сказав, що дуже їх любить. Тут же я побачила відео про користь натто.
І — увага — одразу сформувалося кілька позитивних асоціацій.

Наступного разу в магазині натто вже лежали у моєму кошику.

Перший смак був дивний.
Але позитивні очікування були такими сильними, що мозок сказав:
«Мабуть, це смачно».

І з кожним разом мені справді почало подобатися. Зараз я обожнюю натто.

Мій висновок: полюби не сам смак — а спогад про нього

Я називаю це так:
Спочатку полюби асоціацію — а вже потім смак.

У дітей це відбувається природно завдяки школі.
Але що робити дорослим?

Як дорослим звикати до нової їжі? Мій рецепт

Тиск не працює.
Воля «треба звикнути» теж не дуже.

Працює інше:

✔️ 1. Створювати позитивний контекст

Подивитися відео про користь страви. Почитати історію. Почути, що хтось захоплюється цією їжею.

✔️ 2. Підглянути, як це готують

У мене спрацьовує чарівно: коли бачиш процес — їжа стає «знайомою».

✔️ 3. Взяти участь у зборі чи приготуванні

Це те саме, що роблять японські школярі. Коли ви вклали свій час, свої руки — смак сприймається інакше.

✔️ 4. Створити власні позитивні спогади

Їсти нову страву у приємній компанії, в особливий день — і це стає «опорою».

Наостанок

Адаптація до нової їжі — це не про смак.
Це про почуття безпеки, знайомості, тепла і позитиву.

Коли ми створюємо правильний контекст і асоціації — мозок відкривається. І нова їжа стає не «чужою», а «моєю».

Можливо, варто час від часу давати собі шанс створити такі спогади 🙂