Цікаве про Японію

1 і 2 листопада наша команда готувала український борщ на університетському фестивалі 九大祭 у Фукуоці.
На перший погляд — звичайний студентський проєкт.
Але для мене це був не просто кулінарний стенд.
Це був маленький акт відновлення справедливості.
Акт культурної дипломатії.
І акт відповідальності перед власною країною.

Бо коли в Японії кажеш “борщ”, у відповідь часто чуєш:

“Це ж російська страва?”

У такі моменти ти дуже чітко усвідомлюєш, що українська культура потребує захисту не лише на полі бою.
Вона потребує голосу. Пояснення. Видимості.

Саме тому я вважаю важливою кожну можливість повернути Україні те, що належить їй.
Навіть якщо це — одна страва.

Адже саме за це — за право нашого борщу бути українським — ми боролися й на дипломатичному рівні.
І саме тому UNESCO в 2022 році внесло український борщ до списку нематеріальної культурної спадщини, що перебуває під захистом під час війни.

Але світ все одно плутає.
І ми — українці за кордоном — мусимо це виправляти.
Пояснювати. Розповідати.
І… варити борщ.

“Український борщ у Фукуоці — це про незламність”

Українська діаспора — це не спільнота, яка живе “десь там”.
Це продовження України за межами її кордонів.
І ми відчуваємо відповідальність за те, як нашу країну розуміють у світі.

Японці пробували. Дякували. Питали.
Людям які підходили до нашого стенду ми пояснювали, що борщ — український.
Що він у загрозі.
Що наше завдання — зберегти його, як зберігаємо свою мову, традиції і пам’ять.

Українці в Україні, ми хочемо, щоб ви знали:

Мені важливо, щоб в Україні знали:
у світі є тисячі українців, які щодня працюють на культурній передовій.

Ми не просто “живемо за кордоном”.
Ми:

• пояснюємо, що українська культура самостійна
• будуємо репутацію України у середовищах, де про нас знали мало
• виправляємо історичні перекручення
• робимо те, що колись називатиметься “культурною відбудовою України”
• зберігаємо наші традиції, бо культура — це фундамент майбутньої держави

Це теж боротьба.
Тиха, повсякденна.
Але стратегічно важлива.

Цей фестиваль дав мені зрозуміти ще раз:

Українська культура живе там, де живемо ми.
І навіть у місті, де ніколи не було морозів сильніших за 5°C, де ніхто не знав слова “буряк”,
— ми змогли створити маленький куточок України.

І ми будемо продовжувати це робити.

Команда, яка зробила це можливим

Цей проєкт був би неможливим без нашої чудової команди.

З нами працювали не тільки українці.
До приготування борщу долучилися й японські студенти, які хотіли зрозуміти Україну не з новин, а через справжній досвід.
А ще — наш професор, який підтримував нас від початку до кінця.

Ми були дуже різні — хтось уперше чистив буряк, хтось варив борщ усе життя, хтось прийшов просто допомогти, бо “Україна зараз важлива”.

Але нас об’єднувало одне:
бажання показати Україну такою, якою вона є — щирою, сучасною, сильною і справжньою.

Щиро дякую кожному із вас, якщо ви це читаєте.