Цікаве про Японію

Я дуже рідко користуюсь таксі в Японії. Але кілька днів тому таки сіла — просто тому що не могла більше чекати автобус і поспішала на зустріч. І тут сталося дещо неочікуване.

Спочатку все було як завжди:
водій почав розмову про пробки, мовляв зараз такий час — автобус можна чекати дуже довго.
Потім — про 花粉.

До речі, 花粉 (кафун) — це пилок рослин.
А 花粉症 (кафуншьо) — це алергія на нього, яка в Японії дуже поширена навесні.
Я йому поспівчувала, бо він якраз від цього страждає.

Ми ще трохи поговорили… і тут раптом він питає:

— Ти любиш каміння?

Я трохи розгубилась, але сказала: “так” 😅
(хоча взагалі не розуміла, до чого це)

І тут він дістає з передньої панелі… чорний камінь розміром з долоню.
Разом із спеціальним папером для полірування каміння (石磨き — тобто шліфування/полірування каменю)
і каже:

— 磨いて (попробуй відполірувати)

І я… просто сиджу в таксі і полірую камінь 😳🪨

Поки я це робила, він почав розповідати його історію.

Це, каже, скам’яніле дерево, якому сотні мільйонів років.
Колись, коли Японія відокремлювалася від материка, частина територій опинилася під водою, і такі речі збереглися.
Цей камінь він сам знайшов у морі біля префектури Ямаґучі.

Я запитала, чи він звідти — і так, виявилось, що це його рідне місце.
Він дуже захоплюється камінням.

І тут він ще розповів одну абсолютно неймовірну історію:
як колись віз із Таїланду рідкісний камінь, але його не хотіли пропускати через митницю — через податки.
І тоді прямо в аеропорту йому зробили в камені отвір діамантом, щоб провести його як “інший предмет” 😳

Я сиділа і думала:
що взагалі відбувається…

А коли ми приїхали, він раптом каже:

— Я дарую тобі цей камінь.

Я спочатку навіть не зрозуміла.
А потім, коли дійшло… стало дуже тепло.

І от так звичайна поїздка на таксі перетворилась на щось зовсім несподіване.

Коли ти просто живеш свій день —
а потім раптом сидиш у таксі і поліруєш камінь, якому сотні мільйонів років.

Таке зі мною трапляється нечасто.
Але саме через такі моменти ця країна іноді відкривається зовсім інакше.