Цікаве про Японію

Коли я приїхала до Японії, то зовсім не була спортивною дитиною. У мене була крива спина, плоска стопа, зайва вага — і я не могла ні бігати, ні стрибати. Люди, які знали мене тоді, жартували, що я була “маленьке біле ведмежатко, яке хочеться потискати” .

Мої батьки одразу вирішили, що спорт потрібен мені не менше, ніж навчання. Спершу я робила вправи для спини, а коли пішла в школу, стало зрозуміло — без додаткових занять не обійтися.

Вибір: чому саме карате

Біля нашого дому був великий спортивний центр Konami. Там були йога, танці, басейн, теніс і різні гуртки для дітей. Умова була проста: будь-який гурток, аби це було фізичне навантаження.

Із усіх можливостей я чомусь вибрала карате. Мабуть, на мене вплинули мультики та журнали з героями, які борються за свою землю (Winx, Черепашки-ніндзя ).
Мама зраділа ще більше за мене:

• по-перше, карате — це традиційне японське мистецтво, і де, як не в Японії, його вчитися;
• по-друге, це не лише спорт, а й самозахист і розвиток дисципліни.

Перші тренування

Заняття проходили на 7-му поверсі спортивного центру, у балетній залі з дзеркалами по всіх стінах. Нетипове місце для бойових мистецтв, але, мабуть, це навіть допомагало — видно себе з усіх боків.

Я була найстаршою серед новачків. Інші діти були з першого класу або навіть ще з садочку! Саме це, напевно, підштовхнуло мене старатися з усіх сил. На першому ж іспиті я “перестрибнула” одразу до синього поясу .

Трохи поясню: у нашому стилі карате пояси йшли так — білий, жовтий, помаранчевий, синій, зелений, фіолетовий, коричневий, чорний. А далі вже йшли “дани” — ступені чорного поясу. Я тренувалася 5 років і дійшла до другого дану чорного поясу.

Що таке справжня майстерність?

Чесно кажучи, зал із дзеркалами по всіх стінах спочатку здавався мені чужим. Я була у білій формі, яка сиділа незграбно, і почувалася ніби “у чужій шкірі”. Майже до самого кінця занять (протягом 5 років) у мене залишалося це відчуття — я ніби не вписувалася в цю картину. Я майже впевнена, що й інші діти переживали щось подібне. Адже було дуже видно різницю: наші тренери та бійці, які займалися цим професійно, у формі тримали себе зовсім інакше — впевнено, природно, органічно.

Цей досвід навчив мене головному: майстерність справді приходить тільки з часом, із роками практики.

Що таке ката і куміте?

У карате є два основні види тренувань:

• 「かた」(ката) — це відпрацювання фіксованих форм та комбінацій ударів і рухів. Це ніби “танець бою”, який показує техніку, точність і силу.
• 「組み手」(куміте) — це вже справжній спаринг із суперником. Тут тренуєш не лише техніку, а й реакцію, стратегію, вміння читати рухи іншої людини.

Мені подобалися ката, я навіть двічі брала участь у змаганнях. У 9-му класі здобула 2-ге місце , чим дуже пишалася. На змагання з куміте так і не зважилася — про це досі трохи шкодую.

Що мені дало карате

Я тренувалася двічі на тиждень по півтори години, аж до 10-го класу. Карате дало мені не тільки фізичну підготовку, але й:

• досвід успіху
• впевненість у собі
• відчуття, що я можу більше, ніж думаю

У старшій школі довелося зупинитися через підготовку до вступу в університет. Але я думаю, що одного дня повернуся. І цього разу — вже обов’язково на куміте!